Лабораторна робота №1

Лабораторна робота №1

Мета. Ознайомитися з відмінностями і взаємозв’язками між різними аспектами педагогіки; одержати первинне уявлення про об’єкт і предмет педагогічної науки; усвідомити роль педагогіки як науки і практики в культурі;

Завдання для самостійної роботи

1. Знайдіть у словниках визначення понять: «педагогіка», «наука», «культура», «практика», «педагогічна наука», «педагогічна практика».

2. Що вивчає педагогіка? (Які об’єкт і предмет педагогічної науки ?).

3. Заповніть таблицю:

Основне призначення педагогіки як:		Обґрунтування
Науки	Педагогіка – наука про виховання, освіту і навчання людини на всіх вікових етапах його розвитку. Предмет педагогіки – виховання як особлива функція суспільства. Основні поняття (категорії) педагогіки: розвиток особи; виховання особи; утворення особи; навчання особи; виховні відносини; формування особи.	Сфера діяльності змістом якої є навчання, виховання, освіта і розвиток підростаючого покоління.
Культури	Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури. У ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах. Педагогічна культура вчителя є системним утворенням. її головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної практики з позицій гуманізму.	Духовне та культурне виховання підростаючого покоління
Практики	Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури. У ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах. Педагогічна культура вчителя є системним утворенням. її головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної практики з позицій гуманізму.	Використати практичні навички у вихованні нового покоління.

4. Перерахуйте основні культурологічні аспекти педагогіки .

5. У чому полягає відмінність між вивченням дитини вчителем і вченим?

6. 5. Прокоментуйте наступні міркування педагогів:                                                Мета вчителя - сформувати у дитини бажання вчитися (а не відбити у нього це бажання), запалити вогник потягу до знань і дати йому необхідні для цього інструменти, способи (уміння читати, рахувати, писати). Зауважте - у ідеального вчителя пріоритети у формуванні дитини йдуть саме у такій послідовності: спочатку - мотивація (бажання), потім - технічна частина. При цьому ідеальний учитель завжди турбується про духовний, моральний розвиток дітей, відстежить, коли та чи інша ступінь мотивації вже сформувалася, і треба відкривати дитині нові горизонти. Втім, ідеальний учитель зробить й інше. Він закохає учнів у свій клас. Він покаже цінність кожної дитини. Він виявить родзинку і важливість кожного, його значимість, а отже - розвине індивідуальні якості учня і здійснюватиме особистісно-орієнтований підхід. Ідеальному вчителеві цікаво формування душі дитини. Ідеальний учитель здогадується, що кожній людині дано ті чи інші обставини життя - батьки, матеріальна забезпеченість, інтелектуальні здібності, схильність до співчуття або до лідерства. І не може бути дитина з початковим рівнем навчальних досягнень вартою меншої уваги та любові, ніж дитина-відмінник.

     Слід розрізняти науково-психологічне дослідження дитини та вивчення вихованців педагогом. Дослідник вивчає психіку дитини з метою поповнення наукових знань про неї, виявлення нових закономірностей, умов прояву психічних явищ тощо. У професійній діяльності педагога вивчення психіки дитини носить практичне спрямування, зорієнтоване на підвищення ефективності навчання й виховання дітей. Знати особливості кожної дитини педагогу необхідно для забезпечення індивідуального підходу у роботі з нею. При цьому педагог не поповнює наукових знань з психології, а використовує їх для визначення рівня розвитку своїх вихованців, простежує їх прояв у кожної конкретної дитини. Робота з дітьми, яку проводить педагог, дозволяє йому постійно спостерігати за своїми вихованцями протягом їх перебування у навчальному закладі, яке триває роками. Спілкуючись та співпрацюючи з дитиною у ході виконання побутових процесів, під час прогулянок, ігор, уроків, педагог має змогу простежувати зміни у психіці дитини, оцінювати їх динаміку. В обов’язки педагога входить виконання діагностичної функції, тобто вивчення своїх вихованців у контексті освітньо-виховної роботи з ними. Діагностична функція полягає в оцінці знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку дитини у тісному зв’язку з встановленням особливостей навчально-виховного процесу – зокрема причин, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості та факторів, які сприяють успішному досягненню цілей освітиПедагог не просто організовує різноманітні форми навчально-виховної роботи з дітьми, а вивчає дітей у процесі їх реалізації, вносячи згодом доцільні зміни в їх проведення з урахуванням виявлених резервівЗавдання стосовно вивчення дітей педагогом навчальної установи полягають у тому, щоб забезпечити нормативні умови для розвитку їх психіки, гнучко перебудовувати їх у разі несприятливого впливу на поведінку дитини, вчасно помітити відхилення в ході психічного розвитку, спрогнозувати подальший розвиток дитини та здійснити потрібну профілактику можливих проблем психічного розвитку. Без цього неможливі ефективне виконання педагогом своїх обов’язків, творчий підхід у його роботі. Для реалізації дослідницької функції педагогу необхідно володіти міцними знаннями з вікової, зокрема дитячої, психології. Педагог спирається на знання як загальних закономірностей психічного розвитку особистості (динамічні та змістовні його особливості), так і знання про розвиток окремих психічних функцій, властивостей в умовах чимдалі складніших видів діяльності та спілкування дитини. Знання про психіку дитини повинні відзначатись цілісністю, узагальненістюта системністю, що зумовлені розумінням взаємозв’язку між окремими напрямками у розвитку психіки дитини: форм її активності, психічних властивостей та процесів, здібностей та мотивів. Повноцінне виконання педагогом професійних функцій неможливе без усвідомлення ним своєї ролі у навчально-виховному процесі з дітьми. Для дитини – педагог виступає старшим, розумним товаришем, партнером по співпраці, завжди готовим прийти на допомогу. Педагог повинен володіти витримкою, тактом, не припускати у своїй поведінці грубих інтонацій, викриків, вміти підтримувати у себе позитивний, оптимістичний настрій. Кожен педагогічний працівник працює разом з колегами над спільними задачами навчання й виховання дітей, і у системі сучасної освіти велике значення має наступність у роботі всіх учасників педагогічного процесу. ВИСНОВКИ про особливості вивчення педагогом психічних особливостей дитини:– вивчення дітей педагогом має практичну спрямованість на розуміння причин їх поведінки, визначення їх схильностей, створення умов для їх розвитку;– для отримання об’єктивного знання про своїх вихованців педагог користується спостереженням у контексті організації ним навчально-виховного процесу з дітьми;– діагностична функція професії педагога спирається на глибокі знання ним дитячої психології.

1.1. Педагогіка (грец. παιδαγωγική — майстерність виховання) — наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини — про зміст, форми і методи виховання, освіту та навчання.

1.2. Наука — сфера діяльності людини, спрямована на одержання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи чи суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збір, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтезнових знань або узагальнень, що описують природні або суспільні явища, які досліджуються, та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.

1.3. Культура (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації.

1.4. Практика (грец. πράξις «діяльність») — доцільна і цілеспрямована діяльність, яку суб'єкт здійснює для досягнення певної мети. Практика має суспільно-історичний характер і залежить від рівня розвитку суспільства, його структури.